«Є такі міста, з яких не хочеться від’їздити, які западають у саме серце, у яких ти лишаєш частинку самого себе, своєї душі, і в які неодмінно хочеться повернутися, міста, в які закохуєшся назавжди і їдучи звідси, сльози навертаються на очі. Саме такий – Київ, місто-казка, що зачаровує з першої хвилини й не відпускає ніколи…» «Київ такий різний: величний і світлий удень, і неймовірно красивий, святковий, весь у вогнях – увечері!.. Він викликає майже містичне відчуття добра і свята. Це чарівне місто зі своєю особливою енергетикою…» «Прогулюватися Києвом – справжнє задоволення. Тому поїздка сюди обернулася на суцільну прогулянку, стерлися грані днів…»

Це лише кілька відгуків із добірки вражень, розміщених на веб-сайті «Київ – столиця України». Інші відображають не меншу зачарованість містом-казкою, містом-музеєм, містом-храмом. Прикметно, що древній град над Дніпром дарує кожній людині виняткові можливості пізнати передусім добре й світле – як у довколишньому світі, так і в самому собі.

Давайте завітаємо бодай на кілька вулиць і майданів, осяяних прадавніми куполами храмів і тінистими шатами каштанів, аби відчути особливості місцевої атмосфери.

Рідкісність Києва виявляється вже в тому, що тут кожен може лишити за стінами гамірне сьогодення й помандрувати в віки минулі. Насамперед – у княже середньовіччя, епоху Київської Руси. У час, про який літописець із гордістю писав: «Вся честь і слава, і величність, і глава всім землям руським – Київ». Тут творилася і звідси управлялася держава, чиї володіння просторилися від Карпат на заході – до Волги на сході, від Чорного моря на півдні – до Балтійського на півночі. Тут зводилися перші на Русі храми, писалися перші літописи, укладався перший кодекс законів, відкривалися перші навчальні заклади, бібліотеки. І водночас ізвідси плинули духовні хвилі, які в інших землях держави стимулювали народження нових градів із аналогами красивого, мудрого, доброго, запроваджуваного в столиці над Дніпром, за що Київ отримав особливе вдячне ймення – «мати міст руських».

Те, якою була середньовічна столиця України-Руси, можемо оцінювати й нині, оглядаючи Софію Київську, котра дісталася до нас із ХI століття. Величний комплекс споруд, який зводили кращі майстри того часу, став святинею на віки – головним храмом держави, духовним, політичним і культурним її центром, "митрополією руською". Під цими куполами наділяли найвищою державною владою князів, приймали іноземних послів, обговорювали й затверджували політичні угоди, збирали церковні собори. Водночас біля стін Софії нуртували віче люду київського, доводячи правителям свої рішення щодо життя міста й держави. Довкруги височіли інші храми, кам'яні боярські хороми, житла міських мешканців, сонцем сяяли над кріпосними мурами Золоті ворота, призначені для урочистих в'їздів до столиці (до речі, ця історична монументальна споруда також збереглася до наших днів).

А під склепіннями Софії й досі зачаровують настінні розписи, кам'яні різьблення, розмаїті художні й технологічні досягнення тієї епохи. Наші сучасники вражено завмирають перед вивершеними тисячоліття тому грандіозними зображеннями Богоматері-Оранти, Христа Пантократора, архангелів, апостолів, які дивляться на нас крізь віки. 260 квадратних метрів мозаїк, злеліяних візантійськими й руськими майстрами, збереглися донині. У гамі барв цих творів фахівці вирізняють 177 кольорових відтінків. Імена середньовічних авторів невідомі, та творіння їхні шанувальники мистецтва сприймають із таким же захопленням, як і мозаїки Риму, Помпей чи Равенни.

Ім’я Софії дав її будівничий – великий князь Київський Ярослав. У перекладі з грецької назва перекладається як «мудрість». Мудрим нарекли й самого правителя – вже вдячні нащадки. І влучність наймення підтвердилася як у його державній діяльності, так і в унікальній місії, яку здійснив у віках зведений ним храм. Адже Софія стала свідком і учасницею не лише перемог князів київських. Вона вціліла в пожежах монголо-татарської навали Батия… відродилася в ХУІІ столітті в реформах митрополита Петра Могили, урочисто зустрічала легендарного полководця й творця козацької держави Богдана Хмельницького… на початку ХХ століття на Софійському майдані зачитувався універсал Центральної Ради, що проголошував суверенність України … на зламі другого й третього тисячоліть тут вирували мітинги борців за торжество демократії, і ця хвиля, врешті, й піднесла країну до проголошення незалежності, визнаної в усьому цивілізованому світі… 

Отож, завважмо: перед нами – унікальний символ української державності. Софія здолала шлях не просто тривалістю в тисячоліття, а від держави – до держави: від Київської Руси, наймогутнішої в середньовічній Європі – до суверенної Республіки Україна, найбільшої за територією європейської країни, що знову повертається до своєї історичної цивілізованої спільноти.

У наш час у Софії Київській – визначній пам'ятці історії, архітектури, монументального живопису, занесеному до списку світового культурного надбання ЮНЕСКО, завжди велелюдно: щороку тут буває близько півтора мільйона відвідувачів. Поряд, на історичному Софійському майдані, відбуваються важливі державні заходи, загальнонаціональні й міжнародні акції. Започаткована київським князем Ярославом місія Мудрості, Добра, Краси триває.