ПІШОХІДНА МАНДРІВКА

Ступивши на вулиці й площі цього міста, затамовуєш подих, видається, всім єством своїм відчуваючи, як Час відкриває перед тобою свої бентежні  горизонти,  розгортає  зворожливу книгу,  що  містить  мудре й прекрасне і в минулому,   і в майбутньому. Книга ця відкрита щодня, будь якої пори року, лишень погляд для неї потрібен уважний і допитливий, аби вздріти на скрижалях    рідкісне, таємниче. Бо ж   постає    тут і середньовіччя,  від того самого 1256 року, коли князь Данило Галицький заснував поселення, назвавши ім’ям  сина… вирізняєш   риси столиці   галицько-волинського князівства, якому, починаючи  з 1270 року,  дісталася від Києва естафета   державності   України- Руси… пізнаєш  рубіж  1387 року, після якого Львів    потрапляв під владу Угорщини, Австрії, Польщі, акумулюючи в собі потенціал держав, котрі прагнули домінувати в Європі… вирізняєш  рубікон  1939 року, після якого місто   завойовується Червоною Армією і більш як на півстоліття входить до тоталітарної наддержави -  Радянського Союзу… Звісно ж, завважуєш на  1991-ий - історичний рік, що   дарував галичанам і всім українцям  здійснення віддавніх мрій - проголошення Незалежності України, поступ шляхом демократії…

Мимоволі згадується: на своєму віку Львів пережив понад  30 війн, штурмів, пожеж, але щоразу відроджувався  з руїн - і  нині місто навдивовижу прекрасне,  древнє й водночас юне,    милує зір єднанням у архітектурі   готики й барокко, ренесансу й романського стилю, ампіру й рококо, сучасної еклектики й конструктивізму. Львівські меценати упродовж віків запрошували з усієї Європи талановитих майстрів, які творили унікальну перлину архітектурного мистецтва, що могла б  гідно гармонувати з рідкісною красою  місцевої  природи. І Бог зберіг нам цей казковий ансамбль до найдрібнішого штришка,  давши підстави  фахівцям у ХХ столітті занести  історичний центр Львова до переліку шедеврів світової спадщини ЮНЕСКО, а гостям називати його музеєм під сонцем і зорями...

Отож, ступімо в світ  кварталів, де кожна будівля здатна відкрити   колоритні, рідкісні сторінки  історії, мистецтва, духовності…

Площа Ринок.  Вишуканий архітектурний ансамбль із Ратушею, сформуваний упродовж  1381-1827 рр., по праву величають  історичним  серцем, символом Львова. Вхід до Ратуші охороняють два леви, які тримають щити з гербом міста. А зрізнобіч обступає бруківку древня варта з  44 різних  за часом і стилем будівель, у яких ренесанс, барокко, ампір сусідять із  рисами готичної архітектури…


Площа Міцкевича. Колись тут сходилися дві притоки річки Полтви, на берегах котрої   й засновано Львів. І з тих давніх часів благословляє вірних у цій місцині Мати Божа, на честь котрої  було зведено спершу капличку, а пізніше – мармурове скульптурне зображення.  З часом древній куточок Львова став велелюдною міською площею,  яка  традиційно звалася  Марійною, Марійською, Мар'яцькою. Та з 1905 року, коли  поряд із Богородицею звівся в небо монумент  Адаму Міцкевичу — польському поетичному й духовному світочу, площу стали називати вже йменням  Поета. Довкруг погляд звично вирізняє  унікальні історичні споруди. Достатньо глянути на  готель «Жорж», один із найстаріших у місті: його стіни  пам’ятають, як у цьому куточку Львова гостювали Оноре де Бальзак, Ференц Ліст, Моріс Равель, Етель Ліліан Войнич, Леся Українка   та інші особистості, що відкрили для людства прекрасні виднокраї  в мистецтві слова, звуку, думки…

Проспект Свободи. Його часто називають туристичним центром Львова – передусім, певно, за велелюдну  ріку гостей із усього світу. Та водночас у мальовничій  тінистій алеї, увінчаній пам’ятником Тарасу Шевченку, львів’яни вбачають і епіцентр місцевого політичного життя, яке винятково бурхливо завирувало в часи незалежності України. Це й арена для масових акцій політичних структур, і галицький Гайд-парк, і просто місцина, де чітко й виразно вчувається пульс життя як усієї України, так і Європи, всього цивілізованого світу…

Високий замок.  У самому центрі Львова височить гора, на вершині якої з ХІУ століття містився замок польського воєводи. Близько 1360 року його звели за наказом короля Казимира ІІІ. Але припускають, що для будівництва було обрано місце земляних і дерев’яних укріплень замку, що належав  великому попереднику - древньоруському  князю Льву Даниловичу, чиє ім’я носить місто.  Дослідники відзначають і те, що  замок той був свідченням чималої слави Руського королівства,  саме тут зберігалися й регалії найвищої влади: зокрема, дві  корони й трон.

Крутизну схилів   цієї гори належно оцінюють і нині всі, хто здіймається на неї. Легко розуміється  тут і те, чому фортеця на вершині такої стрімкої кручі вважалася неприступною. Втім, українські козаки змогли спростувати  цю аксіому творців укріплення - у ХУІІ столітті львівську твердиню взяли штурмом   безстрашні повстанці  Максима Кривоноса –  легендарного сподвижника гетьмана Богдана Хмельницького, лідера визвольної війни 1648-1654 р.р.  Вважається, що звідтоді замок втратив своє значення   і як оборонна споруда, і як в’язниця, оскільки зруйнувалися всі сім його башт, зокрема, й Благородна, в якій утримували засуджених шляхтичів, і Гультяйська, призначена для черні. Та з оглядового майданчика, який  міститься  на самому верхів’ї гори, відкривається нині захоплююча панорама не лише чудових кварталів древнього міста, а й минулих епох, сповнених героїчними й трагічними подіями, про які охоче розповідають і професіонали- екскурсоводи, і аматори-львів’яни, котрі люблять і знають рідне місто…

Інші оборонні споруди Львова  також  сповна доносять у наші дні відгомін битв, штурмів, поєдинків із віків минулих.  Притиште ходу біля колишніх кріпосних валів, зупиніться    біля історичних споруд – і почуєте серцем від могутніх стін відлуння   брязкоту мечів і шабель, залпів гармат і пострілів рушниць, закликів до бою і благання про допомогу… Постарайтеся, скажімо,  неодмінно завітати  на вулицю  Підвальну, 47, до Порохової вежі (1554-56 рр.) , яка входила до системи фортифікації міста і слугувала обороні міста зі східної сторони. Тут сповна проникаєшся величчю древньої фортеці: товщина стін сягає  двох з половиною – трьох метрів. Це єдина з кількох десятків аналогічних споруд, що вціліла донині.  Причому зведено укріплення  на земляних валах, насипаних, знову ж таки, ще в глибшій древності – за Київської Руси. Цікаво, що в мирні часи у могутній оборонній споруді зберігали хлібне зерно. А впродовж останніх півстоліття тут  міститься  Будинок архітектора, в якому  відкрито до всього ще й цікаву  експозицію.  Вхід до древньої будівлі, мов своєрідний талісман віків, охороняють два леви, чудово вирізьблені з білого мармуру – традиційний місцевий символ…

У Міському арсеналі на вул. Підвальній, 5 - фортифікаційній споруді, побудованій і реконструйованій  півтисячоліття тому,   відкрито  музей зброї "Арсенал", де можна побачити багато що з засобів, якими брався штурмом чи оборонявся Львів. Донедавна аналогів цій експозиції  не було на гігантському просторі від Карпат до побережжя Тихого океану. Та й нині це  також усе ще – унікальне зібрання…

А ось Королівський арсенал по вул. Підвальній, 13, споруджений у 1639-1643 р.р.  на дві третини коштом польського монарха Владислава ІV (до речі – звідси й назва на його честь),  містить у собі  нині цілковито мирний контент – документи  обласного і державного історичного архівів. Зате своєю історичною пам’яттю   й досі нагадує про «мілітарне»  походження. Адже до другої половини ХУІІІ століття він діяв строго за призначенням, зберігаючи   все необхідне  для захисту міста. Більше того, при арсеналі діяло ливарне виробництво, різноманітні майстерні, де відливали й нову зброю, й   мирну продукцію – приміром,  церковні дзвони. У цьому обронному комплексі споруд  можна й зараз розгледіти, скажімо,  хитру пастку, влаштовану лвів’янами для нападників – коли ті вривалися крізь кріпосну стіну до двору, то опинялися в кам’яному мішку, де кожен метр було заздалегідь пристріляно  з вікон… Втім, приходять сюди  шанувальники не лише історії, а й мистецтва – скажімо, для того, щоб помилуватися фасадом, прикрашеним лоджією й фронтоном у стилі барокко, витонченим різним камінним порталом на боковому фасаді, що елегантно презентує епоху ренесансу...

Палаци. Львів просто не уявити без цих величних будівель,  у яких побутова розкіш елегантно сусідить із вишуканістю мистецьких шедеврів. Такої кількості палаців, як у цьому місті, більше немає в Україні. Завітаймо для початку до  Палацу Потоцьких (1880 р.) на вулицю Коперника, 15 – певно, найдорожчої з усіх місцевих споруд. Будівля зведена в стилі французького класицизму   за проектом паризького архітектора  Людвіга де Верні за участі його польського колеги Юліана Цибульського. Площа приміщень палацу перевищує 3100 м2. У оформленні парадних зал для прийому гостей широко використані ліпнина, позолота, різнобарвний мармур,  цінні породи дерева, розпис. Нині  в цій оздобі постають  коштовності живопису й скульптури, адже в древньому приміщенні міститься відділення Львівської картинної галереї. Серце завмирає від споглядання того, як  аристократична розкіш  інтер’єрів гармонійно єднається з вишуканістю творів грандів образотворчого мистецтва...

А ось "Чорна кам’яниця"(1588-89 р.) на пл. Ринок, 4, - зразок іншої архітектури: житлової ренесансної. З 1596 р. будинок став власністю Я. Лоренцовича, котрий відкрив тут одну з перших аптек у Львові. Новий господар  добудував  третій та четвертий поверхи. Нині в старовинній будівлі, відомій кожному львів’янину,   міститься  експозиція Історичного музею.  Отож  біографію міста Лева подвійно приємно сприймати в обрамленні архітектурного шедевру. Палац Корнякта, що на пл. Ринок, 6, побудований архітекторами П.Барбоном і П.Римлянином на замовлення грецького купця Корнякта 1580 року. Це також водночас колоритна пам’ятка як  архітектури, так і  історії. Львів’яни через це навіть називають будівлю по-різному.  Одні  йменують «Італійським двориком», адже такий, дійсно, міститься всередині споруди, являючи чудовий зразок ренесансної архітектури. Інші називають «Королівською кам’яницею» на честь польського монарха Яна ІІІ Собеського (далі ми скажемо чому). Є й такі, що звуть просто музеєм, оскільки у внутрішньому італійському дворику міститься чудова експозиція скульптури, а в  залах -   експонати відділення Історичного музею.  Але перша назва тримається все ж найміцніше. Костянтин Корнякт, грек за походженням, а за професійним заняттям  - крітський купець-виноторгівець, відзначався ще й у якості  особистого секретаря короля Сизигмунда ІІ Августа. І отримав від цього властителя дворянство. Наступний король – Стефан Баторій – дозволив підприємливому греку збудувати у Львові на площі Ринок вже й палац із шістьма вікнами. Слід відзначити, що такий привілей був винятково рідкісним і надавався лише за надзвичайні  заслуги перед державою й містом, котре мало  Магдебурзьке право. Нащадки купця, щоправда, були зовсім інших уподобань і швидко пустили за вітром   власність предка. Отож усередині ХУІІ століття палац, врешті,  перейшов у власність сім’ї польського монарха Яна ІІІ Собеського, а тому й став зватися «Королівською кам’яницею».  Історикам же важливо те, що в цій будівлі 1686 року було підписано історичний «Вічний мир» між Росією й Польщею…  Палац Любомирських на пл. Ринок, 10, - класичний взірець барокко. Споруджений у XVII ст., після чого неодноразово перебудовувався. Назву  отримав від прізвища князя, котрий 1760 року переобладнав  споруду  під забаганки власного житла. Наприкінці ХІХ століття палац придбало товариство «Просвіта» і тут збиралися вже українські осередки різноманітних товариств та організацій. Нині в палаці  містяться фонди музею етнографії та художнього промислу НАН України, відкриті для огляду… Розповідь про львівські палаци можна продовжувати дуже довго. І про Палац Бандінеллі на площі Ринок, 2,  зведений 1593 року і придбаний затим  флорентійським купцем, чиє прізвище носить будівля й донині; про втілені в тутешній архітектурі  риси пізнього ренесансу, чи про те, як із 1629 року за привілеєм польського короля Сизигмунда ІІІ звідси відправлялася пошта по всій Європі і так само приймалася звідусіль… І про Палац Сапег, нащадків знаменитого литовсько-руського роду,  на вулиці Коперника, 40-а, збудований у стилі французького барокко і який за затратами на будівництво  конкурує з розкішним палацом Потоцьких… І про два палаци  на вулиці Пекарській: Семенських-Левицьких і  Туркулів-Камелло, останній із яких цікавий ще й як один із рідкісних  зразків  ранньої неоготики у Львові… Отож замість однієї крапки ставимо три,  запрошуючи вже вас самих  продовжили список власними відкриттями…